Виховна робота
Школа – це майстерня,
де формується думка підростаючого покоління.
треба міцно тримати її в руках,
якщо не хочеш випускати з рук майбутнє.
А. Барбюс
Основою виховного процесу у школі є людина як найвища цінність.
Формування морально-духовної життєвокомпетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин,сім'янин, професіонал є основною метою виховання.
ВИХОВНА СИСТЕМА ШКОЛИ – ЦЕ ЦІЛІСНА СТРУКТУРА, ЯКА СПРИЯЄ УСПІШНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВИХОВАННЯ. У ШКОЛІ ВІДБУВАЄТЬСЯ МОРАЛЬНЕ СТАНОВЛЕННЯ УЧНІВ, ФОРМУВАННЯ В НИХ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ, ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
ПРІОРИТЕТНИМ У ВИХОВНІЙ РОБОТІ ШКОЛИ Є:
· реалізація особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі;
· залучення молоді до національної та світової культури;
· збереження морального та фізичного здоров’я підростаючого покоління;
· виховання патріотизму, громадських якостей особистості;
· забезпечення педагогічних умов для соціалізації школярів, виховання в них життєвої компетентності.
МЕТА ВИХОВАННЯ:
·створення цілісної моделі виховної системи на основі національних та загальнолюдських цінностей;
·формування морально-духовної життєво-компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як
громадянин, сім’янин, професіонал.
ЗМІСТ ВИХОВАННЯ
Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави;
Ціннісне ставлення до людей;
Ціннісне ставлення до себе;
Ціннісне ставлення до свого фізичного «Я»;
Ціннісне ставлення до свого психічного " Я";
Ціннісне ставлення до свого соціального "Я";
Ціннісне ставлення до природи;
Ціннісне ставлення до мистецтва;
Ціннісне ставлення до праці.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ВИХОВНОЇ СИСТЕМИ ШКОЛИ:
Принцип перший – «не зашкодити» (збереження психологічного та фізичного здоров’я дитини, що є найважливішим у навчально-виховному процесі).
Принцип другий – духовна насиченість шкільної життєдіяльності дітей. Не піддаючи сумніву значення знання у становленні особистості, ми впевнені в тому, що якість знань, ціннісність ідей, думок і діяльності людини, що виникають на базі знань, зумовлюється не тільки істинністю знань, але й духовною насиченістю виховання особистості неможливе без виховання емоцій та естетичної свідомості.
Принцип третій – ставлення до дитини як до суб’єкта власного розвитку, реалізується через принципи педагогіки співпраці, толерантності, підтримки, які спрямовані на само становлення індивідуальності.
Принцип четвертий – індивідуальний розвиток педагогів. Учитель теж повинен розвиватись, удосконалювати свою професійну компетентність, педагогічну майстерність.